Павлоградський навчально - виховний комплекс "Загальноосвітній навчальний заклад - дошкільний навчальний заклад №2" Павлоградської міської ради Дніпропетровської області

  





Практичний психолог

 
                                                            Картинки по запросу шкільний психолог   
        Головною метою діяльності психологічної служби в школі є забезпечення психологічного і особистісного розвитку учнів. Діяльність психологічної служби школи включає у себе створення психолого-педагогічних умов, які забезпечують духовний розвиток кожної дитини, її душевний комфорт, який є основою психологічного здоров’я. Так, центри практичної психології і соціальної роботи (головні психологи) організовують діяльність «телефонів довіри», кабінетів корекції кризових станів, психологічних (сімейних) консультацій, реабілітаційних центрів залежно від соціально-психологічних потреб регіону. 

  Основними видами діяльності шкільного  психолога є: просвітницька та психопрофілактична робота, психологічне консультування, психодіагностика та психокорекція. Шкільний психолог обирає та поєднує конкретні види робіт, визначає які з них будуть пріоритетними, у залежності від специфіки закладу та проблем, що потребують розв’язання.

  Просвітницька діяльність. Необхідність даного виду діяльності пов’язана з тим, що вихователі та учителі досить часто спираються на однобічні бачення особливостей своїх вихованців та учнів, не завжди можуть вплинути на конфліктну ситуацію, що виникла у класному колективі, допомогти батькам у корекції складних взаємовідносин з їх дітьми. 

 Батьки також часто не мають можливості приділити достатньо уваги вивченню психолого-педагогічної літератури, а складні та конфліктні ситуації з дітьми розв’язують, виходячи з рекомендацій друзів, сусідів, батьків однокласників їх дітей, з якими вони найчастіше спілкуються лише на батьківських зборах. Через відсутність психологічної культури, невміння та небажання поступатися і співчувати, іноді, конфлікти виникають між педагогами та батьками. Тому просвітництво, формування психологічної культури вихованців, учнів, педагогів та батьків у діяльності практичного психолога займає дуже важливе місце. 

  Форми просвітницької діяльності можуть бути різними: лекції, бесіди з усіма учасниками педагогічного процесу, участь у батьківських зборах та відповіді на запитання батьків,  підбір літератури, підготовка інформаційних матеріалів та їх видання,  уроки психології, консультування тощо.

 Психопрофілактична діяльність. Профілактична діяльність шкільного психолога спрямована на попередження виникнення проблем, пов’язаних з навчанням у освітньому закладі, охорону психічного здоров’я учнів, пропаганду здорового способу життя та попередження алкоголізму та наркоманії, інших залежностей та шкідливих звичок серед підлітків,  Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи є:

  1. оцінка психологічних особливостей дитини, що можуть в майбутньому обумовити певні ускладнення у її інтелектуальному і особистісному розвитку;
  2. розробка розвивальних програм, проведення розвивальних занять з дітьми;
  3. слідкування за дотриманням у освітньому закладі психологічних умов навчання і виховання, необхідних для нормального психічного розвитку дітей;
  4. попередження можливих ускладнень у психічному розвитку дітей, пов’язаних з їх переходом у наступну вікову категорію;
  5. сприяння створенню сприятливого психологічного клімату у дитячому освітньому закладі.

 Важлива форма психопрофілактичної роботи – психолого-педагогічний консиліум. Завдання психолога у консиліумі – допомога учителям в оцінці інтелектуального розвитку, особистісних якостей та поведінки школярів,  застосування об’єктивних методів у оцінці окремих учнів.

 Психологічне консультування. Психологічна консультація призначена для того, щоб допомогти розв’язати конкретні проблеми, з якими до психолога  звертаються вихователі, учителі та батьки. 

 Найчастіше предметом консультування стають питання готовності дітей до школи, труднощі у засвоєнні знань, відхилення у поведінці учнів (систематичні крадіжки, брехливість, втечі зі школи та з дому, надмірна конфліктність або чутливість,  різкі зміни настрою, втрата інтересу до навчання, вживання психоактивних речовин). Шкільні психологи консультують також з проблем поганої пам’яті та уваги у дітей, їх  підвищеної втомленості або непосидючості, застосування нових методик виправлення відмічених недоліків, вибору майбутньої професії.

 До психолога звертаються не тільки педагоги та батьки, учнів, наприклад, турбують питання взаємовідносин з однолітками, з батьками та учителями, питання саморозвитку та самовдосконалення, професійного та особистісного самовизначення. 

 Консультації шкільного психолога можуть бути індивідуальними або груповими.

 Психологічна діагностика. Психологічна діагностика є одним з найголовніших видів діяльності шкільного психолога. Без результатів психодіагностичного обстеження складно на достатньо високому професійному рівні займатися психопрофілактикою, психологічним консультуванням та психологічною корекцією. 

 Основними завданнями даного виду діяльності шкільного психолога є: визначення особливостей психологічного розвитку дитини та їх готовності до навчання у школі; оцінка відповідності рівня розвитку умінь, навичок, особистісних якостей дітей віковим нормам; виявлення психологічних причин труднощів у навчанні та вихованні окремих учнів;  виявлення причин конфліктів у колективі однокласників.

  Психологічна діагностика може здійснюватися у формі спостереження, бесіди, аналізу продуктів діяльності, психологічного тестування.

 Психологічна корекція. Ця робота спрямована на зниження або усунення відхилень у психологічному розвитку учня, на подолання поганих звичок та девіантних форм поведінки, на формування адекватної життєвої позиції та планів на майбутнє, формування позитивного відношення до здорового способу життя. 

 На відмінність від психологічного консультування при психологічній корекції роль шкільного психолога є більш активною, направленою на формування нових адекватних способів поведінки у процесі спеціально розроблених тренінгових програм, які включають психологічну та педагогічну складові.  Психокорекційна робота з дітьми складається з таких етапів, як діагностика, прогноз подальшого розвитку дитини, створення психолого-педагогічної корекційної програми, виконання психокорекційної програми та аналіз її ефективності. 

 Корекційна робота шкільного психолога з дітьми часто стикається  з медико-психолого-педагогічними  проблемами, частина з яких вимагають психотерапевтичної роботи не лише з дітьми,  а й з їх батьками.

 

 

Уроки

Готуємося до екзаменів!

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка

Дитячі капризи та впертість

Поради батькам першокласників

 

 

                     Картинки по запросу поради психолога учням 

 

Для батьків майбутніх першокласників

 

          Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.
Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.
Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.
У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.
Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.
Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.
Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.
Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».
Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.
Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.
Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.
Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.
Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.
Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?
 
Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.
 
Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.
За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".
Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).
Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).
Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)
Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.
Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.
Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.
Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?
Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.
Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи.

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання.Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.
В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:
Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.
Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно переперевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.
Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?
 
Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).
У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).
Дитина проявляє необгрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).
Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).
Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).
Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.
Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)
Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).
Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).
Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця).

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?
Страхи (нічні страхи).
Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.
Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів.
Яскраво виражена агресія.

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.
Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.
З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти
що Вам цікаво все, що з ним відбувається
що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

Що не може бути зроблене без участі батьків?

Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня.
Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).
Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.
З першого вересня до цього додаються:
підготовка столу до виконання домашньої роботи;
збір портфеля;
підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.
Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.
Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі.
Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

Рекомендації психолога учням

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.

4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.

7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.

8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.

9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.

10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.

12. Між уроками роби перерви.

13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.

14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.

15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.

16. Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.

17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.

18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.

19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.

20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами1. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.

21. Складай план усної відповіді.

22. Перевіряй себе.

Пам'ятай

Ми найкраще запам'ятовуємо:

• те, чим постійно користуємося;

• те, до чого нам треба буде повернутися (перервані дії);

• те, що нам потрібно;

• те, що ми можемо пов'язати з іншими нашими знаннями й уміннями;

• те, що пов'язано з нашими переживаннями (і приємними, і неприємними).

Метод ключових слів

Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці.

Ключове слово має сприяти відтворенню відповідного абзацу. Згадуючи ключові слова, ми одразу згадуємо весь абзац.

  • Читаючи абзац, вибери для нього одне-два ключових слова. Після вибору ключових слів запиши їх у тій послідовності, яка потрібна для виконання завдання.

До кожного ключового слова постав запитан­ня, що дасть змогу зрозуміти, як воно пов'язане з відповідним розділом тексту. Обміркуй і спробуй зрозуміти цей взаємозв'язок.

  • З'єднай два сусідніх ключових слова за допо­могою запитань.

Після поєднання кожного ключового слова зі своїм розділом тексту і з наступним ключовим словом утвориться ланцюжок. Запиши цей ланцюжок  і спробуй його вивчити . Перекажи текст спираючись на цей ланцюжок.

Картинки по запросу поради психолога учням

 

 


1
2
3
4
5